Приветствую Вас Гость | RSS
Сайт Сергея Чебаненко
Главная | | Регистрация | Вход
 
Главная » 2022 » Май » 24 » Огляд української радянської фантастики періоду 30-80-х років
11:18
Огляд української радянської фантастики періоду 30-80-х років

Огляд української радянської фантастики періоду 30-80-х років

 

На жаль, я не зміг бути присутнім підчас прямого ефіру з дискусією щодо української фантастики радянського періоду. Тому дозволю собі дещо додати – саме додати, а не заперечити.

 

Тепер про фантастику від тридцятих до кінця 80- років 20го століття. Взагалі для себе розділяю  весь радянський період фантастики на п`ять складових, які пов’язані з деякими відмінностями у функціонуванні загалом всього радянського режиму:

- 20-ті роки – революційна епоха,

- 30-початок 50-х років – сталінська тиранія;

- середина 50-х – кінець 60-х – так звана «епоха відлиги»;

- від 60-х і до середини 80-х – радянська «стабілізація», епоха застою;

- від 1985 до 1991 року – горбачовська «перебудови».

 

 Для огляду фантастики 30-х – 40-х років цікавий романом «Глибинний шлях» Микола Трублаїні. Роман був завершений у 1941 році та вперше виданий 1948 року, вже після загибелі автора на війні. У романі змальовано будівництво глибинного тунелю між Москвою і Далеким Сходом для надшвидкісного руху поїздів. Оскільки цей проект має виключне стратегічне значення на випадок війни, з`являється у романі і «шпигунська» складова. Якщо вам потрібен приклад науково-фантастичного роману з «виробничим сюжетом», то «Глибинний шлях» - саме такий роман.

 

У період 50-60х років можна звернути увагу на такого письменника, як Юрій Бедзик. Його значимі твори це:

- такий собі трансгуманістичний і соціально-політичний роман «Людина без серця», 1958 рік;

- соціально-політичний роман «Над планетою – «Левіафан», 1965 рік;

- історична фантастика «Великий день Інків», 1970 рік.

 

З моєї точки зору, найбільш значимими постатями в український фантастиці періоду 30-х – 80-х років є Олесь Бердник і Володимир Владко.

 

Публікації Володимира Владка розпочалися ще у 30-х роках. Під час дискусії було згадано його роман «Аргонавти Всесвіту». Вперше роман вийшов у 1935 році, спочатку у журналі, а потім книгою. Двома роками раніше Олександр Бєляєв написав свій роман «Стрибок у ніщо» - там на планету Венера теж летить експедиція. Але це втікачі від революції на Землі, а у Владка описано саме наукову експедицію. Істотно перероблено роман було у 1956 році. Уточнено наукову складову і один з герої роману з мандрівника Бориса Гуро перетворився на китайця Ван Луна. Якщо порівнювати, наприклад, роман Володимира Владка «Аргонавти Всесвіту» з іншими творами авторів того ж часу, середини 50-х років минулого століття, - Мартиновим, Казанцевим, та іншими, - то треба буде визнати що і з літературної, і з наукової точки зору роман Володимира Владка є найкращим.  

 

У дискусії зазначалося, що у цьому романі Владка є досить значна частина «лекцій» про науку взагалі і зовнішній світ планети Венери зокрема. Майже всі ці «лекції» часто пишуться на сторінках особистого щоденника Галини Рижко. Справа тут у тому, що науково-фантастична література 30-х – 50-х років мала традицію пояснювати читачеві наукові принципи, на яких базуються фантастичні припущення у творах. Зробити це можна було трьома способами:

- авторським текстом;

- діалогом двох персонажів;

- у якихось роздумах або записах головних героїв – у нашому випадку це щоденники Галини Рижко.

 

Ще один роман Володимира Владка – «Сивий капітан». Думаю, що трагічна історія Ернана Раміро - сучасного капітана Немо, - що наодинці бореться з авторитарною диктатурою дуже актуальна і для сьогодення.  Це взагалі більше не науково-фантастичний, а соціально-фантастичний роман. І, - знову на мою особисту думку, - найкращий у творчості Володимира Владка.

Обов`язково треба згадати ще один роман Володимира Владка – «Нащадки скіфів», який вперше побачив світ у 1937 році. Це чудова історична фантастика про те, як у печері під Донбасом  було знайдено цілий світ, у якому жило плем’я скіфів.

І нарешті, повість «Фіолетова загибель», яка побачила світ у 1965 році. Повість про можливе бактеріальне зараження Землі з космосу. А через чотири роки американець Майкл Крайтон напише свій всесвітньовідомий роман «Штамм «Андромеда», який отримає і славу, і почесті.

 

Друга персоналія, на якій хотів би зупинитися сьогодні, - Олесь Бердник. Всі знають про його роман «Зоряний корсар», але є і інші дуже цікаві твори. Насамперед це роман «Стріла часу», який вийшов у 1960 році. Студент Василь Горовий та професор Іван Діжа знаходять у лісі загадковий інопланетний артефакт, відправляються в мандрівку до краю Метавсесвіту й повертаються на Землю через 25 років. З деякими зауваженнями цей роман взагалі можна вважати першою космічною оперою в українській фантастиці – при найми в її «радянській частині». В романі є елементи трансгуманізму, описано переліт цілої планети від однієї зоряної системи до іншої, часові парадокси при космічних подорожах з швидкістю світла. 

 

Микола Руденко, мій земляк-луганчанин. Можна звернути увагу на такі твори Руденка:

- фантастичний роман «Фаетон – син Сонця»;

- феєрія «Чарівний бумеранг»;

- соціально-фантастична повість «Ковчег Всесвіту»;

- і роман «Народжений блискавкою», який вийшов ще у 1971 році. Поява розумної блискавки, золотоволоса Рут, руйнація Чорної фортеці. Роман фактично є не стільки фантастичним, а саме фентезійним. І. можливо, це один з перших саме фентезійних творів української літератури радянського періода.

 

Микола Дашкієв.  Дозволю собі зупинитися тільки на одному його творі – романі «Загибель Уранії», що вперше побачив світ у 1960 році, і був перевиданий у 1968 році. Роман переносить читача на іншу планету, на якій йде протистояння олігархічного і комуністичного режимів. У романі є досить цікава «шпигунська» складова, вперше у світовій літературі описана можливість використання ядерних вибухів для керування погодою для мирних і військових потреб. Дуже цікавою і сучасною є і сформульована Дашкієвим гіпотеза щодо наслідків пересадку мозку людини. Ну, і найголовніше – у романі вперше у радянській і українській фантастичній літературі описано так званий олігархічний політичний режим. Нагадаю, що відомий російський письменник Іван Єфремов тільки через вісім років після Дашкієва описав подібну політичну модель у своїй книзі «Година Бика».  А взагалі, якщо придивитися, то описаний Дашкієвим політичний режим є дуже подібним нинішнім державним структурам Російської Федерації. Цікаві і оповідання Дашкієва – наприклад збірка оповідань «Галатея», 1967, і «Право на риск», 1974 рік. Тут насамперед можна звернути увагу на філософське оповідання «Еліксир життя», коли до помираючого письменника приходять всі його персонажі.

 

Юрій Ячейкін. Письменник, що вважається родоначальником української гумористичної фантастики. Я, насамперед, маю на увазі його відомий цикл оповідань і повістей «Зоряні мандри капітана Небрехи».  Але твори Ячейкіна – це не тільки гумористична фантастика. В них є і серйозний науково-філософський аспект: наслідки клонування людини (повість «Народження АДАМа»), анізотропія часу (оповідання «По той бік світла»), астероїдна загроза (повість «Спалах понаднової зірки»), тощо. До речі у цій же повісті «Спалах понаднової зірки» дещо раніше ніж відомі російські письменники брати Стругацькі Юрій Ячейкін описав так звану «вивернуту планету»: у Стругацьких – це Саракш, у Ячейкіна – планета Таоті.  

 

Микола Білкун. Дозволю собі зупинитися тільки на його фантастичних творах для юнацтва. Насамперед, цікавою є його повість «Годованці Сонця». Це написаний дуже гарною мовою і дуже захоплюючий фантастично-пригодницький твір. І що цікаво, на сторінках цієї начебто «дитячої» повісті, що побачила світ більше п’ятдесяти років тому,  йде мова зокрема про дуже сучасні і актуальні для нинішньої космічної науки речі – використання для потреб людей темної зоряної матерії і терроформування планет Сонячної системи. До речі, і перше, і друге, якщо я не помиляюся, вперше у світовій фантастичній літературі описано саме Миколою Білкуном.

Крім повісті «Годованці Сонця», у Миколи Білкуна є ще дві напівзабуті повісті, які будуть цікаві і для сьогоднішнього покоління молоді. Це надруковані у 1972 році у газетах «Зірка» і «Юний ленінець» фантастичні повісті «Женька і Котя в машині часу» і «Чарівна труба ацтеків». У книжному варіанті їх, до речі, нажаль так і не було видано. У першій повісті описано подорож двох хлопчаків у часі, під час якої вони зустрічають героїв книг Марка Твена і Жуля Верна. А друга повість – про боротьбу теж двох хлопчаків з мафіозі і шпигунами за пристрій – оптичну трубу, яка могла збільшувати і зменшувати будь-які предмети і будь-яких істот. Обидві повісті написано дуже захоплюючі для читача, і нажаль практично забуті.

 

Ще одна позиція у моєму списку – не письменник, а художник. Анатолій Василенко – саме він ілюстрував книжки і Юрія Ячейкіна, і Миколи Білкуна, і багатьох інших відомих авторів. Крім того, Анатолій Василенко на протязі більш ніж двох десятиліть малював дитячі – і не тільки дитячі – комікси для часописів «Перець» і «Піонерія». Згадаємо, що в Радянській Україні, як взагалі у всьому Радянському Союзі, до видання коміксів відносилися не дуже схвально, вбачаючи у них різновид проявів «буржуазної масової культури». Попри це у двох виданнях в Україні протягом двадцяти з гаком років систематично публікувалися єдині на теренах Радянського Союзу фантастичні дитячі комікси, у яких були космічні подорожі, подорожі у часі, пригоди так званих «попаданців» і ще багато чого іншого. Два чи три рази комікси Анатолія Василенка видавалися окремими книжками – і зникали з полиць книгарень майже миттєво. Анатолій Василенко до останнього часу продовжував працювати. Ви, можливо, бачити його влучні сатиричні малюнки і шаржі на сторінках відомого часопису «Новое время».

 

Значними постатями в українській фантастиці періода 60-80х років були майстри фантастичних оповідань Василь Бережний і Ігор Росоховатський.

 

І, наостанок, деякі цікаві факти з історії української фантастики періоду 60-80-х років.

Перший класичний попаданець в українській літературі. У 1962 році виходить книга Веніаміна Росіна і Владлена Суслова «На каравелі «Улюбленець Нептуна». Пізніше книга вийшла під назвою «Дивовижна одіссея Феді Кудряша». Сучасний хлопчик на піратській каравелі у 16 столітті.

 

Анатолій Стась і його роман «Зелена пастка», який вийшов на початку 70-х років. У південноамериканських джунглях на початку 21 століття діє фашистська колонія часів ще 40-х років, яка веде досліди над людьми.

 

Щодо письменника на прізвище Савченко. В українській  літературі було два письменника з цим прізвищем – Володимир Савченко і Віктор Савченко. Перша книга українською мовою Володимира Савченка «Чорні зорі» вийшла ще у 1959 році. Надалі Володимир Савченко більшість своїх творів писав російською мовою. Віктор Савченко прийшов у фантастику через двадцять років, десь на початку 80-х. Він стартував своїми збірками «Ночівля в карбоні» (1984 рік) і «Тільки мить» (1988 рік).

 

Які видавництва публікували фантастику за радянських часів? Це такі видавництва, як «Веселка», «Молодь», іноді «Радянський письменник», львівське видавництво «Каменяр». Найбільш активним була «Веселка». На протязі фактично тридцяти років вона видавала у вигляді покетбуків у твердій обкладинці послідовно три серії «У світі пригод», «Пригоди-фантастика» і «Наукова фантастика».

 

З журналів вирізнялися науково-популярні часописи «Знання та праця» і «Наука і суспільство». Майже у кожному номері було фантастичне оповідання українського або зарубіжного письменника. Деякі твори публікував дитячий журнал «Піонерія» - зокрема твори Олеся Бердника, Юрія Ячейкіна, Анатолія Василенка. Перекладну фантастику публікував часопис «Всесвіт».

 

Підчас дискусії задавали питання, хто є першим українським фантастом.  На мою особисту думу, - підкреслюю особисту, я не хочу її нікому нав’язувати, - першим українським фантастом можна вважати Івана Котляревського і першим твором української фантастики його «Енеїду». Особливо хочу звернути увагу на третю книгу, де Еней вирушає до пекла, і шосту книгу, де з`являється  такий персонаж, як мавка. Якщо ми відносимо роман «Танатонавти» французького письменника Бернара Вербера до жанру фантастики, то чому ми не повинні вважати Енея українським танатонавтом? Ну, а мавки – це взагалі один з прохідних персонажів сучасної української фентезі.

 

Закінчуючи, хочу підкреслити: у історії української фантастики є чимало імен, про які ми не маємо право забувати і є книги, які і сьогодні знайдуть своє місце у серцях вдячних читачів.

 

Просмотров: 130 | Добавил: Fantterra | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
[ Форма входа ]

[ Поиск ]

[ Календарь ]
«  Май 2022  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

[ Архив записей ]

[ Наш опрос ]
Оцените мой сайт
Всего ответов: 4

[ Друзья сайта ]
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz

  • [ Статистика ]

    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0

    Copyright MyCorp © 2023Создать бесплатный сайт с uCoz