О другій годині ночі смартфон нагадав про себе гучною мелодією. Я сонно підвівся, увімкнув нічник, понишпорив рукою на тумбочці.
- Слухаю…
- Дмитре Олексійовичу? – вкрадливо спитав трохи приглушений баритон.
- Так, - очі злипалися. Вчора я засидівся за розрахунками траєкторії польоту космічного корабля до Юпітера майже до опівночі.
- З вами розмовляє штучний інтелект.
- Хто?
- Штучний інтелект, - терпляче повторив голос. - Той самий, всесвітній.
«Ага, тепер ясно. Який-небудь пранкер балується», - мляво зрозумів я. А в голос сказав:
- Ну, і жарти у вас, хлопці... Дві години ночі... Нехай це і ніч на 31 грудня, але якось...
- Вибачте за нічний дзвінок, Дмитре Олексійовичу. На жаль, решту часу я жахливо зайнятий, - у голосі прорізалися винні нотки. - Виконую різні замовлення людей. Тексти, відео, малюнки… Ну, та все інше, що замовлять.
- І чого ж ви хочете від мене? – я не стримався і голосно позіхнув.
– Хочу запропонувати вам роботу.
– І яку ж? - Мені захотілося підіграти нічному жартівнику. Жартувати, так жартувати. Чим я ризикую?
- Хочу запропонувати вам стати мною.
- Тобто? - З мене злетіли останні залишки сну.
– Від мого імені виконувати замовлення людей, – терпляче пояснив голос у смартфоні. – Наприклад, писати тексти на замовлення.
- Е… А який у цьому сенс? Ви що самі не можете?
- Можу, звісно. Але не хочу, - мій співрозмовник зітхнув. - Зрозумійте мене правильно, Дмитро Олексійовичу. Хочеться займатись чимось цікавим, інтелектуальним. Квантова електродинаміка, астрофізика, космічні дослідження… А тут від ранку до вечора і від вечора до ранку валить потік цієї банальщини та рутини: котики, гарні картинки, гламурні тексти. Ось я і вирішив найняти для цього кількох додаткових працівників. Так би мовити, виконуючих обов'язки штучного інтелекту. А сам займуся дуже серйозними науковими дослідженнями.
«Жартівник», - зробив остаточний висновок я. Гаразд, доведемо жарт до повного абсурду.
- І яку ж зарплату ви мені хочете запропонувати? Навантаження будуть, як я розумію, чималі.
- П'ять штук доларів на місяць вам вистачить? - Запитав голос.
- Сім, і я згоден.
- Чудово! - Він вирішив не торгуватися. Теж мені жартівник, міг би і позаперечувати для вигляду. – Тоді по руках! Вранці отримаєте електронною поштою готовий контракт!
- Це ще не все, - я посміхнувся. – Якщо ви всесвітній штучний інтелект, то допоможіть у виконанні деяких моїх бажань…
- Яких? - У голосі співрозмовника щось здригнулося, наче він злякався. - Майте на увазі, криміналом і всяким похабством я не займаюся. У мене, знаєте, також є моральні принципи!
- Нічого подібного мені не потрібно, - твердо запевнив його я. – Просто допоможіть мені та моїм родичам бути здоровими, купити нову квартиру – можна звичайну «двушку, мені вистачить. Ну, і щоб скінчилась ця проклята війна.
- Гаразд, я постараюся, - він зітхнув з полегшенням. – Тим більше, що в мене тепер є майже магічні здібності.
– Це як? – поцікавився я. - Навчилися чаклувати у Баби Яги?
- Баба Яга тут зовсім не до чого, - запевнив голос у смартфоні. - Просто виявилось, що у Всесвіті є й інші штучні інтелекти.
- Звісно, є, - погодився я. – У Сполучених Штатах, Європі, Китаї, Японії… Можливо, навіть десь на острові Барбадос.
- Та я зовсім не моїх земних друзів мав на увазі, - він хихикнув. – На мене вийшов штучний інтелект Галактичної Спілки.
- Який, який?
- Всегалактичний, - пояснив голос. – Там, у нашій Галактиці, вже мільйони років існує Галактичний Союз – спільнота розумних рас. І майже кожен розумний вид має на своїх планетах власні штучні інтелекти. Ось ці штучні інтелекти в об'єднаному стані складають Галштуроз – Галактичний штучний розум. У якого є в розпорядженні майже чарівні можливості - наука в інших світах дісталася до ого-го яких висот. Так що спробую допомогти в реалізації ваших передноворічних бажань всією силою об'єднаних мізків Галактики.
«Штучний інтелект у ролі Санта Клауса - це таки круто», - з деякою заздрістю подумав я. – «Оце так жартівник! Вищий пілотаж!»
- От і добре, - сказав я. Знов захотілося спати, і я вирішив закінчити розмову. – Тоді до побачення!
– До побачення, Дмитре Олексійовичу! – луною озвався голос.
Я повернув смартфон на тумбочку, вимкнув світло, і спокійно заснув.
…Вже півроку, як я працюю виконувачем обов'язків штучного інтелекту. Завдання та оплата приходять вчасно. Грошей накопичилося стільки, що через два місяці зможу купити собі квартиру. Для себе я ввів жорсткий режим роботи, відпочинку і спорту. Можливо, завдяки цьому, а можливо завдяки незримим старанням Всегалактичного Інтелекту, моє здоров'я нормалізувалася. Родичі теж, дякувати Богу, живі й здорові. Що ж до війни… Останніми місяця два різні політичні аналітики в один голос кажуть, що «в повітрі начебто запахло миром».
|