Пам`яті Анатолія Петровича Василенка

 

Зима та холод. Палата у лікарні. Маленький хлопчик. Худе тільце. Бліде обличчя і тіні під очима.

- Не можемо поставити діагноз, - каже лікар мамі. Розводить руками: - Учора були професори з нашого медичного інституту. Подивились хлопчика, аналізи. Все нормально, абсолютно здоровий. Але слабшає з кожним днем… Немов у п'ятирічного хлопця зник потяг до життя…

Мама, заливаючись сльозами, йде з лікарні. До зарплати ще далеко, на останні гроші купує яблука, мандарини, цукерки. У газетному кіоску - дві тоненькі книжки з картинками, про богатиря та про курочку. І ще дитячий журнал. …

Крапельниця, трубочка тягнеться до ледь помітної стрічечки вени. Книжки відкладені без інтересу, пальчики гортають сторінки журналу. Третя сторінка обкладинки з веселими коміксами. Про розумного та доброго ро ... Читать дальше »

 

Ночь и мороз. Стучу в окошко.

– Кто там? - испуганное бледное лицо девочки лет семи, блондинки, с голубыми глазами.

– Дракона вызывали?

Щелкает защелка форточки. Влетаю. Девочка зажигает ночную лампу. Рассматривает меня. Гребень на голове и спине, крылья и лапы, хвост.

– Какой ты маленький! А я хотела на тебе полетать!

- Не получится! Принцессам до достижения совершеннолетия запрещено летать.

– Я не принцесса. Просто девочка. Из первого «Б».

– Все девочки – принцессы, – говорю поучительно. - Через двенадцать лет я вернусь снова, и мы вдоволь полетаем.

Она хохочет:

– Я тогда стану большой, а ты такой маленький!

- Я становлюсь маленьким, только когда вылетаю принимать заказы на чудо от принцесс. Заказов мног ... Читать дальше »